Старенька бабуся запитала хлопця з півдня Чикаго: «Ти справді граєш у баскетбол?» Його посміх — не статистика, а пам’ять. Це не відео. Це душа кожного забутого хлопця, що грає через любов.

Це не просто футбол — це виживання. З місцевих дворів у південному Чикаго, де ніхто не дав стипендій, але де гранд на асфальті з чистим бажданням та потом, що справжні зори завжди грали з потугою і душою.