У НБА плей-оффах гроші ставки йдуть не до зірок, а до підвали. Це не гра — це класова боротьба. Хто справді виграває? Не той, хто має диплом, а той, хто працює вночі.

Я пам’ятаю, як на вулицях Чикаго баскетбол навчив мене мові, а тепер алгоритми переписують мрії аутсайдів. Це не про штучні плакати — це про тих, кого стирають, коли система обирає кліки замість мужності.

Я виріс у Південному Чикаго, де майдан не був сценою для слави, а притулом для тих, кого ніхто не бачив. Я спостерігав, як тихий талант перемінює систему — це не про статистику, а про тих героїв.

Я бачив це власними очима: тренер з зарплатою $5 мільйонів живе в підвалі, а гравці — з зарплатою $20 тисяч. Це не про спорт — це про системну нерівність.

За кулями на вулицях Чикаго, а не в корпоративних аренах, я бачив, як цифри брешуть правду: відвідуваність — це карти нерівності. Система забула про тих, хто залишився поза кадром.