Я — Кхефрен з Брукліна

Я не вибирав жерсі. Жерсі вибрало мене.

Я з Брукліна. Мій тат назвав мене Кхефреном — як фараон. Не через любов до Староднього Єгипту, а щоб я знав: сила — не у формі, а в стоянні, коли ніхто не вірить у тебе.

Моя перша гра — не футбол. Це майдан за будинком о наполудь — м’яч стрибав по трощеному асфальту, взутки кричали гучче за будь-якого суддю.

Коли питають, чи я підтримую «Лейкерс»? Я кажу: «Вони — моє дзеркало». Мій тат не виховав мене підтримувати Кобе Брайанта. Виховав мене бути ним, коли ніхто інший не зможе.

Футбол? Ні.

Ти думаєш, що я цікую «Ювентус»? «У21 Євро»? Ні.

Ми не тренуємося на трав’яному полю. Ми тренуємося на бетонi з потом і тишиною.

Чемпiонська лiга? Забагоджено. Свiтовий кубок? Заскриптовано.

Але коли Лука (так, це Лука) забиває в овертайм проти командi, що думає, що вона володарює грою?

Тодi ти бачиш правду.

Фараони не торгують жерсi.

Питали: «Чому не змiнювати команду?» Я смився. Останнi раз питали: «Чому тобi розрiзатися волосся й залишитися в loyalties?» «Абсолютно нi». Моє ім’я — це не мода — це спадщина. Жерсі блекне швидше за очiкуваннями — але твоя ідентичн iсть? Майдан пам’ятатима тебе довго пiсля того, як свiтло гасне.